Перше, що потрібно узагальнити:

Серед них також узагальнюються ГП (гіперзвукові), АБ (аеробалістичні), ПКР (протикорабельні ракети), РСЗВ (реактивні системи залпового вогню), ППО (С-300/400) та інші цілі, які можуть* виконувати політ, близький до балістичних ТТХ.

Що таке балістичне ТТХ?

🚀 Ціль робить «Вихід», рухається з набором висоти в напрямку потенційної цілі («Марш») та падає керовано / некеровано по траєкторії, яка задана під час «Маршу». Для новітнього озброєння та гібридів також враховується, що ціль маневрує під час 2/3 руху, корегує напрямок, траєкторію, швидкість та виконує донаведення на останньому фрагменті польоту («Спуск»).

• «Вихід» — зліт ракети з контейнера / ПУ в напрямку цілі з набором швидкості.
• «Марш» — набір швидкості, апогей траєкторії по дузі.
• «Спуск» — зниження цілі з апогею по дузі в напрямку цілі.

Балістичні ракети (узагальнено) відмічаються своєю швидкістю, але точність вони отримали завдяки новітнім технологіям донаведення. У подальшому звертайте увагу на узагальнення «Вихід», «Марш», «Спуск».

Як фіксуються балістичні ракети?

Для прикладу ми будемо брати «математичні» та аеробалістичні (коригуємі) траєкторії польотів.

Прикладом «математичної» балістики може виступати ТОС-1, БМ-21 «Град» або системи «Ураган», «Торнадо», «Смерч», «Вільха» — їх ціль летить по балістичній траєкторії без сильного коригування.

Ці цілі тактичного, нижнього радіусу оперативного рівня не піднімаються за межі фіксування стандартними радарними системами: радіоконтрастний металевий швидкий «Вихід» тубуса в напрямку руху, через відносно маленьку дальність, дає можливість одразу прорахувати сектор загрози та можливе відхилення під час польоту цілей. Загально висота польоту таких цілей не виходить за межі 10 км при максимальній дальності.

Для балістичного озброєння пікова точка «Маршу» є основним характерним параметром польоту по дузі.

На відміну від «тактичних» засобів, ці ракети характерні дальністю 200+, експериментально по 1000 км, де межують з БРСД, але на практиці ми розглядаємо: Онікс, Іскандер-М, КН-23, С-400.

• Онікс — стандартно до 300 км
• С-400 — стандартно до 300 км
• Іскандер — стандартно до 500 км
• КН-23 — заявлено до 700 км

ℹ️Для всіх, без виключення, БР (балістичних ракет) є стандартні висоти польотів по траєкторії — це загально незмінна величина, яка закладена в математичній моделі прорахунку польоту ракети під час створення, тестування та модифікацій.

Цей «польотний режим» диктує критичні параметри польоту, які будуть однакові для усіх польотів на фіксовані дистанції з фіксованою ціллю і будуть кратно змінюватись у залежності від дистанції. Тому для, умовно, керованих квазібалістичних польотів з маневруванням та донаведенням на ціль ефективна дальність польоту менша — через втрату ракетою швидкісного потенціалу, в результаті якого може статись «ізльот» і ракета втратить керованість.

Також, умовно, керований політ займає більше часу, бо коригування, маневри та донаведення виконуються з уповільненням: при великій швидкості перед ракетою утворюється плазма через високе тертя о повітря.

Через це Іскандер-М сповільнюється під час «Спуску», якщо виконує донаведення, та його не видно неозброєним оком вночі, бо плазма не утворюється в щільних шарах атмосфери — на відміну від КН-23, яка до модернізації світила плазмою під час «Спуску» через відсутність коригування по цілі і через це мала критично погану для такого рівня ракет влучність.

Зафіксувати «Вихід» цілі ми можемо фізично завдяки 2 факторам:

• 1️⃣ Металева контрастна ціль гарно відбиває радіосканування радарами.
• 2️⃣ Вихід балістичних ракет супроводжується активною роботою розгінних двигунів, що видно в ІЧ-спектрі з супутників.

The first thing to establish:

The same umbrella covers hypersonic weapons, aeroballistic missiles, anti-ship missiles, MLRS, air-defence systems used against ground targets (S-300/400) and other targets that can* fly a profile close to ballistic performance.

What does a “ballistic profile” mean?

🚀 The target performs a “Launch”, climbs towards the intended target area (“March”), and then falls — guided or unguided — along the trajectory set during the “March”. For modern weapons and hybrids, one also has to account for the target manoeuvring through two thirds of the flight, correcting heading, trajectory and speed, and performing terminal guidance on the final leg (“Descent”).

• “Launch” — the missile leaves the canister / launcher towards the target, accelerating.
• “March” — acceleration and the apogee of the arc.
• “Descent” — the fall from apogee along the arc towards the target.

Ballistic missiles are broadly characterised by their speed, but their accuracy comes from modern terminal-guidance technology. From here on, keep an eye on the three terms: “Launch”, “March”, “Descent”.

How are ballistic missiles detected?

As examples we will take “mathematical” and aeroballistic (corrected) flight paths.

“Mathematical” ballistics is illustrated by TOS-1, BM-21 Grad, or the Uragan, Tornado, Smerch and Vilkha systems — their projectiles fly a ballistic arc without significant correction.

These tactical and lower-operational-range targets do not climb beyond the reach of standard radar systems: the radar-contrast metallic launch out of the tube along the direction of travel, combined with the relatively short range, makes it possible to compute the threat sector and the possible in-flight deviation immediately. As a rule, such targets do not exceed 10 km of altitude even at maximum range.

For ballistic weapons, the peak of the “March” is the defining parameter of the arc.

Unlike “tactical” systems, these missiles are characterised by ranges of 200 km and up, experimentally to 1,000 km, where they border on MRBMs. In practice we deal with: Oniks, Iskander-M, KN-23, S-400.

• Oniks — typically up to 300 km
• S-400 — typically up to 300 km
• Iskander — typically up to 500 km
• KN-23 — declared up to 700 km

ℹ️Every ballistic missile without exception has standard flight altitudes along its trajectory. This is essentially a fixed value, built into the mathematical flight model during design, testing and subsequent modifications.

This “flight mode” dictates the critical parameters, which will be identical for every flight over a fixed distance against a fixed target and will scale with distance. That is why, for nominally controlled quasi-ballistic flights with manoeuvring and terminal guidance, effective range is lower: the missile loses speed potential, and past a certain point it can lose controllability altogether.

A nominally controlled flight also takes longer, because corrections, manoeuvres and terminal guidance are performed while decelerating — at high speed, air friction forms a plasma sheath ahead of the missile.

This is why the Iskander-M slows down during “Descent” when it performs terminal guidance, and why it is not visible to the naked eye at night: the plasma does not form in the denser layers of the atmosphere. The KN-23, before its upgrade, did glow with plasma during descent because it made no terminal corrections — and consequently had accuracy that was critically poor for a missile of that class.

Physically, we can detect the “Launch” thanks to two factors:

• 1️⃣ A metallic, radar-contrast target reflects radar scanning well.
• 2️⃣ A ballistic launch involves the booster motor running at full thrust, which is visible in the infrared spectrum from satellites.

*Окремо ми не розглядаємо роботу розвідників та місцевих по інформуванню СОУ. Але отримання фільтрованих та опрацьованих даних потребує часу (до хвилини).

ℹ️Окремо треба враховувати, що для цілей подвійного призначення типу С-400 (інфрачервона сигнатура до 20 с) вже існують «сигнатури», і системі потрібен додатковий час, щоб відфільтрувати, що С-400 летить не по повітряній цілі, а по землі. Це, у свою чергу, через неочікуваність може додати окремі 20 секунд аналізу та помилкового ігнорування алгоритмом сигнатури — але, думаю, що наразі це вже враховано.

Цими факторами і користується противник для швидких ударів, бо наші системи фізично не можуть зафіксувати політ цілей на «Марші» через висоти вище 30 км для оперативних комплексів на дальності від 200 км.

*We are deliberately leaving aside the work of scouts and locals reporting to the Defence Forces. But receiving filtered and processed data takes time — up to a minute.

ℹ️One also has to account for dual-purpose systems such as the S-400 (infrared signature up to 20 s): signatures for them already exist, and the system needs extra time to work out that the S-400 is flying at a ground target rather than an air one. Because of that unexpectedness this can add a separate 20 seconds of analysis, during which the algorithm may erroneously ignore the signature — although by now I believe this has been taken into account.

These are precisely the factors the enemy exploits for rapid strikes, because our systems physically cannot track targets during the “March”: for operational systems at ranges from 200 km the altitudes are above 30 km.

Так як ДРЛО мають фізичне обмеження по дальності розвідки — технічно це радар, який підняли на 12 км, — ефективна дальність роботи фізично обривається на 400–550 км, а параметри «Виходу» цілей є максимально контрастними в порівнянні з повітрям.

*Окремо ми не розглядаємо роботу розвідників та місцевих по інформуванню СОУ. Але отримання фільтрованих та опрацьованих даних потребує часу (до хвилини).

ℹ️ДРЛО також фіксує не тільки «Виходи», а ще й авіацію супротивника: наприклад, Ту-22М3 активно спостерігається від ~Краснодару. Окремо РТР та ДРЛО фіксують обов'язкову активацію бортової РЛС пеленгатора Ту-22М3, якою він сканує радіоконтраст у напрямку цілі для програмування руху ракети та задачі коефіцієнту віддзеркалення випромінювання ціллю, щоб ракета розуміла, як виглядає її ціль у радіоспектрі при підльоті до нас.

AEW&C aircraft have a physical limit on reconnaissance range — technically this is a radar lifted to 12 km — so effective coverage ends at 400–550 km. Within it, the parameters of a “Launch” are about as contrasting against the sky as anything gets.

*We are deliberately leaving aside the work of scouts and locals reporting to the Defence Forces. But receiving filtered and processed data takes time — up to a minute.

ℹ️AEW&C aircraft pick up more than “Launches” — they also track enemy aviation. A Tu-22M3, for instance, is under active observation from roughly Krasnodar onwards. Separately, SIGINT and AEW&C both record the mandatory activation of the Tu-22M3’s onboard direction-finding radar, with which it scans the radar contrast in the direction of the target in order to programme the missile’s flight and set the target’s reflection coefficient — so that the missile knows what its target looks like in the radar spectrum as it approaches.

Вона має декілька автоматичних режимів виконання польоту та маневрів, ми розглядаємо обидва одразу — рішення про маневри бортова система приймає самостійно. При виборі оператором найшвидшого режиму (звичайний балістичний) ціль летить по математичній траєкторії дуги, що робить її передбачуваною; через це стандартним режимом зараз є аеробалістичний.

Умовно керований аеробалістичний політ триває довше математичної дуги, але складні маневри та можливий відстріл пасток роблять ціль складною для перехоплення.

❗️Загально політ починається з «Виходу»: ракета вмикає ТПРД (твердопаливний ракетний двигун) та перші 50–60 с польоту набирає швидкість. Горизонтально час роботи двигуна і набору швидкості займає ~50 км; ракета перестає фіксуватись наземними засобами через перші 20–30 с після початку розгону, через атмосферну перепону.

Загально від висоти ~30 км і після апогею дуги йде «Марш». Під час «Маршу» ракету вкрай складно пеленгувати з землі, бо, так як траєкторія балістична — це дуга, ракета виходить на апогей (пряма залежність з дальністю польоту: чим більше, тим вище). Швидкості на «Марші» — 6,2–7,5 ккм/год, або 2–2,5 км/с.

Під час «Маршу» ракета виконує коригування по супутниковій навігації декількох бендів та маневрує в допуск траєкторії повернення: 300 км — 9°, 400 — 7°, 500 — 4°. Бортовий комп'ютер прокладає маршрут з урахуванням маневрування та «непередбачуваних рухів ухилення».

Після апогею «Маршу» ракета починає «Спуск». Тут головна різниця в тому, що для стандартного балістичного польоту (читай С-400 по землі, старі КН-23) коригування траєкторії «повернення / спуску» не розраховували: через високий тиск та тертя плазмова завада фізично не дає бортовому комп'ютеру автономно виконувати маневри коригування.

Іскандер-М, на відміну від попередніх прикладів, сповільнюється перед поверненням до 2,8–3,2 ккм/год, або 0,8 км/с, щоб використати головку наведення.

*Примітка: для «звичайної» балістичної траєкторії (на схемі виділено синім) з меншим часом польоту також і вища швидкість «повернення» — орієнтовно 4–4,7 ккм/год, або 1,2–1,7 км/с, що також характерно для швидкості «спуску» С-400, бо вона використовує «звичайну» балістичну траєкторію.

Від останніх 50 км польоту починається «Спуск» цілі з уповільненням і маневрами ухилення від ПРО, відстрілом ІЧ-пасток / фольги. 2/3 польоту ціль активно маневрує та постійно коригує свій рух в автоматичному режимі.

Спуск через уповільнення дає ракеті потенціал «докрутити» в потрібну по активній навігації ціль згідно «допуску» (це умовна горизонтальна та продольна дистанція до визначеної цілі відносно точки початку «повернення»; ці маневри на схемах дальності об'єднані в умовне позначення «Глайд»). Для 300 км «допуск» для ураження цілі — це відхилення до 100 км горизонтальне та 70 км по напрямку руху: уповільнення забирає потенційну енергію тертям о повітря, ракета не зможе маневрувати в «квадрат», але рискати в ціль кутовим маневром може на 100 км від точки розрахункової траєкторії «повернення», що робить цей засіб вкрай непередбачуваним.

• Для 400 км допуск — 80 × 70
• Для 500 км допуск — 70 × 50

Ці маневри виконуються автономно та розраховуються комп'ютером згідно даних, отриманих головкою наведення та супутниковою навігацією.

На практиці ми отримуємо інформацію про вихід цілей завдяки супутникам партнерів, бо сигнатура іскандероподібних двигунів гарно задокументована, а досить тривала робота двигуна (50–60 с) дає гарне вікно для спостереження в ІЧ та інших спектрах. Але саме отримання інформації займає додаткові 40–60 с. У разі помилкового зневажання алгоритмом сигнатурою потрібні ще 20 с на повторну обробку.

• 300 км — ~200 с
• 400 км — ~250 с
• 500 км — ~310 с

It has several automatic flight and manoeuvring modes; we look at both at once, since the onboard system decides on manoeuvres by itself. If the operator selects the fastest mode — plain ballistic — the target follows a mathematical arc, which makes it predictable. That is why the standard mode today is aeroballistic.

A nominally controlled aeroballistic flight lasts longer than the mathematical arc, but complex manoeuvres and the possible release of decoys make the target hard to intercept.

❗️In general the flight begins with the “Launch”: the missile ignites its solid-fuel rocket motor and accelerates for the first 50–60 s. Horizontally, the burn and acceleration take about 50 km; the missile stops being tracked by ground-based means some 20–30 s after acceleration begins, because of the atmospheric barrier.

Broadly, from ~30 km of altitude and past the apogee of the arc comes the “March”. During the “March” the missile is extremely hard to track from the ground, because a ballistic trajectory is an arc and the missile reaches apogee — directly proportional to range: the longer the flight, the higher it goes. Speeds during the “March” are 6.2–7.5 thousand km/h, or 2–2.5 km/s.

During the “March” the missile corrects itself using satellite navigation across several bands and manoeuvres within the tolerance of its re-entry path: 9° at 300 km, 7° at 400 km, 4° at 500 km. The onboard computer plots the route allowing for manoeuvring and “unpredictable evasive movements”.

After the march apogee the missile begins its “Descent”. The key difference here is that for a standard ballistic flight — read: an S-400 fired at a ground target, or older KN-23s — corrections to the re-entry/descent path were never calculated: under high pressure and friction, plasma interference physically prevents the onboard computer from performing correction manoeuvres autonomously.

The Iskander-M, unlike those earlier examples, slows before re-entry to 2.8–3.2 thousand km/h, or 0.8 km/s, in order to use its guidance head.

*Note: for the “plain” ballistic trajectory — marked blue on the diagram — flight time is shorter and re-entry speed correspondingly higher, roughly 4–4.7 thousand km/h, or 1.2–1.7 km/s. The same is typical of the S-400’s descent speed, since it uses a “plain” ballistic path.

The last 50 km of the flight are the “Descent”, with deceleration, evasive manoeuvres against missile defence, and the release of IR decoys and chaff. Through two thirds of the flight the target manoeuvres actively and continuously corrects its course automatically.

Because it decelerates, the descent gives the missile the energy budget to “crank” onto the target designated by active navigation, within its “tolerance” — the notional lateral and longitudinal distance to the designated target relative to the point where re-entry begins. On the range diagrams these manoeuvres are grouped under the label “Glide”. For 300 km, the tolerance for hitting the target is a deviation of up to 100 km laterally and 70 km along the direction of travel: deceleration bleeds off potential energy through air friction, so the missile cannot manoeuvre across the whole “box”, but it can yaw onto the target with an angular manoeuvre up to 100 km from the calculated re-entry point — which makes this weapon extremely unpredictable.

• At 400 km the tolerance is 80 × 70
• At 500 km the tolerance is 70 × 50

These manoeuvres are performed autonomously and computed onboard from data supplied by the guidance head and satellite navigation.

In practice we learn about launches thanks to partner satellites, because the signature of Iskander-type motors is well documented, and a fairly long burn (50–60 s) gives a good observation window in the infrared and other spectra. Obtaining that information, however, takes an additional 40–60 s. If the algorithm mistakenly dismisses the signature, another 20 s are needed to reprocess it.

• 300 km — ~200 s
• 400 km — ~250 s
• 500 km — ~310 s

Маленька зноска по БЧ.

Унітарна та касетна мають приблизно однакову масу — 500 кг. Унітарна — варіації фугасу ~500 кг. Касетна виконує повітряний підрив на висоті в районі 1–1,5 км; у залежності від вектору заходу на ціль це:

• 1️⃣ Вертикально — коло радіусом ~100 м.
• 2️⃣ Кутом — еліпс до 200 × 100 м.

Касетний варіант БЧ використовує вибивний заряд у повітрі: через відцентрову силу і оберти по осі рівномірно розкидає 54 заряди в радіусі ураження.

Маса 1 касети ~0,5 кг; після падіння може підстрибнути на пару метрів для підриву на більший радіус, обладнана елементами ураження, які перпендикулярно розраховані на пробив 100 мм броні.

A short footnote on warheads.

The unitary and cluster versions weigh roughly the same — 500 kg. The unitary one is a ~500 kg high-explosive variant. The cluster warhead detonates in the air at around 1–1.5 km; depending on the approach vector to the target this gives:

• 1️⃣ Vertical — a circle with a radius of ~100 m.
• 2️⃣ At an angle — an ellipse of up to 200 × 100 m.

The cluster warhead uses an expelling charge in the air: centrifugal force and axial rotation distribute 54 submunitions evenly across the effective radius.

Each submunition weighs ~0.5 kg. After hitting the ground it can bounce a couple of metres to detonate over a wider radius, and it carries penetrators designed to punch through 100 mm of armour on perpendicular impact.

У цих схемах ми розглядаємо СУТО Іскандер-М ціль — як з нею можливо працювати з землі. Наведені в розрахунках і схемах числа близькі до реальності, але не є фактичними (тому в них багато «~»).

«Вихід» цілі технічно може бути зафіксований лише в перші пару десятків секунд, бо ми не маємо потужних ЗГРЛС, або заатмосферних радарів, власних ДРЛО, які зможуть патрулювати приграничні області 24/7. Тому більшу частину маршруту цілі не фіксуються — частіше за все ми отримуємо попередження та очікувані напрямки від партнерів.

In these diagrams we look strictly at an Iskander-M target — and at what can be done about it from the ground. The figures used in the calculations and diagrams are close to reality, but they are not actual values (hence all the “~” signs).

Technically, a target’s “Launch” can only be detected in the first couple of dozen seconds, because we have no powerful over-the-horizon radars, no exo-atmospheric radars and no AEW&C aircraft of our own able to patrol the border regions 24/7. For most of the route, therefore, targets are not tracked — most often we receive the warning and the expected headings from our partners.

Під час «Спуску» Іскандер може агресивно маневрувати згідно коригування ГСН, виконуючи маневри ухилення. Через це від точки фіксації «Спуск», згідно з дальністю від точки «Вихід», можливе маневрування в умовному радіусі: 100 км (300 км дальності) — 80 км (400 км) — 70 км (500 км). Відповідні відбитки коригування зазначені на схемах вище з прикладом умовних розрахунків згідно приблизних даних, які можна отримати з землі.

Математична траєкторія польоту швидше аеробалістичної, через що умовний «розрахунковий» час підльоту треба враховувати в розбіжності щонайменше 30 секунд від ідеального розрахунку траєкторії. Тому в схемі 300 км зазначено практичний час 180–240 с, хоча ідеальний розрахунковий згідно моделі буде 200. Але, як зазначено вище, внутрішня навігаційна система виконує коригування і маневри весь час польоту, через що умовно ідеальний розрахунок в 200 с можна вважати середнім по тривалості серед усіх можливих траєкторій і, через його математичну суть, він майже ніколи не буде вірним — бо комп'ютер навігації та коригування задає «випадкові» маневри під час польоту.

During the “Descent” an Iskander can manoeuvre aggressively on corrections from its seeker, performing evasive manoeuvres. As a result, from the point where the “Descent” is detected, and depending on the distance from the “Launch” point, manoeuvring is possible within a notional radius of 100 km (at 300 km range), 80 km (400 km) and 70 km (500 km). The corresponding correction footprints are shown on the diagrams above, together with sample notional calculations based on the approximate data obtainable from the ground.

The mathematical trajectory is faster than the aeroballistic one, so the notional “calculated” time to target must be treated with a spread of at least 30 seconds around the ideal trajectory calculation. That is why the 300 km diagram gives a practical time of 180–240 s, even though the ideal model figure would be 200. As noted above, the internal navigation system corrects and manoeuvres throughout the flight, so the notionally ideal 200 s figure is best treated as the average across all possible trajectories — and, being mathematical, it will almost never be exactly right, because the navigation and correction computer introduces “random” manoeuvres in flight.

С-400, на відміну від Іскандера, летить суто математично: ракета «виходить» з контейнера, на «марш» по вже знайомій дузі з 50 км апогею, але ракета практично весь політ керується за допомогою каналу зв'язку з позиції пуску (у ЗКР радіопрозора задня частина корпусу, і вона отримує сигнал з КП). Так як пускова зона Клинці — Унеча знаходиться трохи вище Києва, керуючий сигнал тримає ракету весь час в умовному коридорі діаметром 1 км навіть на частині «спуску».

Так як траєкторія математична, тут можна провести пряму паралель зі «стандартним» математичним режимом Іскандера: найпряміша траєкторія буде швидше, і спуск цілі майже в 2 рази швидше, що робить С-400 складніше для фіксації з землі, бо вона «повертається» зі швидкістю 4+ ккм/год, або 1,2–1,7 км/с.

Під час спуску ракета втрачає керованість на висоті ~13 км по траєкторії польоту до цілі. В умовному коридорі та відхиленні можна враховувати відхилення від реальної цілі в 3 км радіусом.

Через що їх майже завжди застосовують одразу повними пакетами — 4 од. на ПУ, кожна ракета має свій сигнал керування з КП. А математична оптимізована траєкторія зменшує час польоту до 140–180 с.

Чернігів чує сонік буми не від прольоту цілей — бо вони у верхніх шарах атмосфери, — а віддзеркалення початкового сонік буму при старті цілі: агресивний набір швидкості передає багато потенціалу з вектором у напрямку Чернігова. А Козелець та Десна чують сонік бум від «Спуску» ракети з апогею в напрямку Києва та агломерації.

Unlike the Iskander, the S-400 flies a purely mathematical path: the missile “launches” from its canister onto the familiar arc of the “march”, with a 50 km apogee, but for practically the whole flight it is guided over a data link from the launch position (a surface-to-air missile has a radio-transparent rear section and receives the signal from the command post). Since the Klyntsi–Unecha launch area sits slightly north of Kyiv, the control signal holds the missile within a notional corridor 1 km across for the whole flight, including part of the “descent”.

Because the trajectory is mathematical, a direct parallel can be drawn with the Iskander’s “standard” mathematical mode: the straighter the path, the faster it is, and the target’s descent is almost twice as fast. That makes the S-400 harder to detect from the ground, since it re-enters at 4+ thousand km/h, or 1.2–1.7 km/s.

During the descent the missile loses controllability at an altitude of ~13 km along its path to the target. Within the notional corridor and its deviation, one can expect a departure from the actual target of up to 3 km in radius.

This is why they are almost always employed in full packages at once — four rounds per launcher, each missile with its own control link from the command post. And the optimised mathematical trajectory cuts the flight time to 140–180 s.

What Chernihiv hears is not the sonic boom of targets passing overhead — those are in the upper atmosphere — but the reflection of the initial boom at the moment of launch: the aggressive acceleration transfers a great deal of energy along a vector pointing towards Chernihiv. Kozelets and Desna, meanwhile, hear the boom of the missile’s “Descent” from apogee towards Kyiv and its agglomeration.

Іскандер-М

• Загальна тривалість польоту: 300 км — 200 с · 400 км — 250 с · 500 км — 300 с
• *Похибка ~30 с
• БЧ унітарна — 500 кг
• БЧ касетна — 54 касети по 0,5 кг, площина ураження 1,5–2,5 га (коло 100 м, до еліпса 200 × 100)

С-400

• Загальна тривалість польоту: 300 км — 140–180 с

Iskander-M

• Total flight time: 300 km — 200 s · 400 km — 250 s · 500 km — 300 s
• *Margin of error ~30 s
• Unitary warhead — 500 kg
• Cluster warhead — 54 submunitions of 0.5 kg, effective area 1.5–2.5 ha (a 100 m circle, up to a 200 × 100 m ellipse)

S-400

• Total flight time: 300 km — 140–180 s